Чим цікавий Верхобуж?

Я думаю, що цікавою памяткою є церква в селі Верхобуж, яка була збудована ще у 17 столітті, бо перекази кажуть, що Богдан Хмельницкий був на Службі Божій у цій церкві, як теж у Сасівській, але немає згадок де церква була у цей час в селі чи на горі Збіч.

За старими переказами є відомості, що церква спочатку була збудована на горі Збіч, там мало забудуватися село, але насправді це було неможливим бо добитися до води там незмогли і село забудувалося біля витоку Західного Бугу. Перенесли церкву до села після страшного лихоліття Чими, коли помирали масово люди, що невспівали їх хоронити. Причиною смертності було, що церква стоїть на самоті від людей. Після цього церкву перенесли до села і додали два крила з правого і лівого боку від іконостасу.

Історично згадки про цю тереторію ідуть до 6-9 століть, про що зустрічаємо згадки в давньоруських літописах, племя бужани або союз племен, яке проживало на берегах Західного Бугу, а в 10 столітті ввійшло до Київської Русі.

До історії села Верхобуж.

У мальовничому куточку, біля підніжжя Великого Європейського Вододільного хребта, який розділяє басейни Балтійського і Чорного морів, гори Збіч розложилося село Верхобуж. Дуже цікаве своєю історією виникнення. А саме цікавою памяткою і є церква, яка стоїть у селі неподалік від джерела Буг.

Перекази донесли до наших днів відомість, що Буг пішло від того що на горах було багато буковух лісів і за словянською транскрипцією бук означало буг.

А цікавою памяткою є церква в селі Верхобуж тому, що була збудована ще у 16 столітті, бо перекази кажуть, що Богдан Хмельницький був на Службі Божій у цій церкві, як теж у Сасівській, але немає згадок де церква була у цей час в селі чи на горі Збіч.

Церква була збудована у Візантійському стилі, про що свідчать куполи на церкві, як теж ікони, і навіть стоячі ікони, які бралися для обходів навколо церкви, як теж на річку Буг під час свячення води. Після Брестської Церковної Унії, коли наша церква сформувалася як Греко-католицька церква, польське католицьке духовенство очолилося польськими лицарами вирішили підкорити предковічний український люд під польським лоном. Тут і ми бачимо впливи католицькі, це фігирки в заміну стоячих ікон і інші церковні речі. За переказами Марії Головацької (Марини Наконечної) це був найтяжчий період у житті віруючих цього краю, церкви стояли порожні люди на свята тікали до лісу, щоб не підкоритуся новій церковній владі. Цей факт і народна школа свідчать про високу національну свідомість люду цього краю.

Ця частина недосліджена і, на мою думку, тут є велике поле до праці історикам православної і герко-католицької церков

За старими переказами є відомості, що церква спочатку була збудована на горі Збіч, щоб легше було боротися із монголо-татарськими завойовниками, тому там почало забудуватися село, але насправді це було неможливим бо добитися до води там незмогли і село забудувалося біля витоку Західного Бугу. Перенесли церкву до села після страшного лихоліття Чими, коли помирали масово люди, що невспівали їх навіть хоронити. Перекази кажуть, що причиною великої смертності було те що церква стоїть на самоті від людей. Після цього церкву перенесли до села і додали два крила з правого і лівого боку від іконостасу.

Історично згадки про цю тереторію ідуть до 6-9 століть, про що зустрічаємо згадки в давньоруських літописах, племя бужани або союз племен, яке проживало на берегах Західного Бугу, а в 10 столітті ввійшло до Київської Русі.

В селі була своя народня школа, ака була збудована на південь від церкви і утримувалась громадою і не була повністю приналежна церкві. Як бачимо грамотність була не другорядна для жителів села.
Коли був ще у початковій школі, я мав можливість читати перепис селян із 1906 року, іще з перед Першої Світової Війни, і це був не перший, у Михалишин Семена із Михалюків. А запамятався він мені тому, що моя бабуся мала прізвище Кузьма Ксеня по першому чоловікові який не повернувся із Першої Світової війни.

Живучи на щедрих родючих землях селяни займалися різноманітним сільським господарством, розведення ходоби – коні, корови, свині, кози менше вівці, кури, гуси, качки, обробляли землю, вирощували – картолю, кукурузу, буряки, коноплі різну городину, доглядали сінокоси. Не аби яке місце займало і лісове господарство і розробка деревини.

Село було багате різноманітними ремеслами, борошномельний, ковальство, ткацтво, столярство, стельмарство, кравцівство, спеціально в зимовий період жінки пряли і вишивали, а мужчини заготовкою деревини і пилорізання. Борошномельний промисел був розвинений чи не найкраще, в селі було 7 млинів, чи може і більше.

Тому що грамотність відігравала важливе місце у житті селян, можна бачити, що вони знали про інші держави і дуже швидко почали виїзжати на заробітки по Європі, як теж і до Америки. По Європі наші заробітчани мандрували вже в середині 19 століття, знову із переказів приятелів моєї бабусі вони їздили на заробітки до Прусів багато разів.
На початку 20 століття, ще перед Першою Світовою війною, моєї бабусі Ксені брат Ілля Зелений із сосідом Петром Веньгром виїхав до Америки і поселився в Детроіт. В цей час виїхали більше хлопців і дівчат Дячишині, Мельники, які поселилися на сході Америки і в Канаді.

Богдан Кукуруза.