Чому у Верхобужі?

Історія села.
Вороняки – це наше рідне село. Що ж до географічного походження то село Вороняки розташоване у самому центрі Золочівського району, котрий знаходиться у східній частині Львівської області. Загальна площа, яку займає село складає 8,8 квадратних кілометра, а це складає близько одного відсотка до загальної площі Золочівського району, за площею займає перше місце серед сільських населених пунктів району і 10 місце серед сільських рад. Сусідами є на північ це місто Золочів, на захід Ясенівці та Залісся, на підень Сновичі , Шпиколоси, Коропчик, Гевки на схід Кобилеччина, Зарваниця , Струтин і Підгороднє (колишні Фільварки). Відстань від районного центру 2 кілометри.

«Мільйони років тому Сарматське море відступило, і на сушу “вийшли” коралові рифи. Тепер тут гори Вороняки – так званий парковий ліс. Поміж узвишшями є багато джерел(можливо одне з них доходить до с.Верхобуж.» - так описує історико знавець про походження частинки давнього галицького краю .
Офіційна згадка про село під одноіменною назвою датується початком XVII століття - саме тоді коли родичі знаних українських старовинних родоводів Вишневецьких, Потоцьких, Чарторийських, Сангушків, або ж ополячений український магнат близький родич цих родин давав гроші на спорудження Золочівського замку , а полонені татари будували його. Цим людям , котрі довго і тяжко працювали на будові дозволили оселитися поруч . З того часу ймовірно бере свій відлік існування села, що отримало назву Вороняки.
У місцевих легендах про цей край говориться , що на будові Золочівського замку працювали полонені турки і татари і з часом їх охрестили та розселили в околицях міста на передгір’ї Вороняцького кряжу . Там виникло село жителів ,котрого до нині називають татарами.
За іншою легендою , що датується XVI ст. назва села походить від прізвища одного із його засновників – Ворон , проте існує також і інша версія походження назви села, зокрема відомий археолог (Крушельницька Л., 1993) аналізуючи матеріли археологічних пам’яток гальштатського періоду Північно-Східного Прикарпаття виділяє черепинсько-лагодівську групу, яка припадає вже на ранньоскіфський час Числені пам’ятки цієї групи зосереджені в смузі, яка тягнеться від села Черепин Перемишлянського району Львівської області через Звенигород і Лагодів на схід вздовж Гологорів аж до Маркополя Бродівського району. І саме на цій території можна відшукати скупчення топонімів, які вдається етимологізувати засобами чуваської мови. В першу чергу, це - Вороняки, село і особлива частина Гологорів на північний схід від цього села. Чув вирaн “місце” або “рівний, гладкий” дозволяють розуміти Вороняки як “більш менш рівне місце”, що за семантикою близьке до Гологорів. Таке тлумачення назви має більше підстав, ніж виведення назви від українського «ворона» або «вороний».
Маємо також цікаву згадку про місцеві гори у «Слово о полку Ігоревім» , де описується про місто на Галичині під назвою Пліснесько, зокрема відомі дослідники знаходячи додаткові відомості про нього пишуть про наявність в цій околиці гір названих «Вороняками» через величезну кількість ворон-птахів, котрі заполоняли їх. Відомий сучасний дослідник Кучер ідентифікуючи згадані описи підтверджує про існування поселення під назвою Вороняки недалеко с.Підгірці Львівської області біля міста Золочева.

Неоднорідність поверхні нашого села обумовлює помітну відмінність клімату , зокрема теплішій в низинній частині села і холодніший в гористій. Загалом клімат помірно-континентальний з доволі високою зволоженістю.
З корисних копалин у селі є дрібно-зернисті та кварцево-вапнянкуваті піски і глина, яку здебільшого використовували та використовують для будівельних цілей та виробництва цегли. Є також запаси питтєвих вод.
Згідно даних переписів, що проводились в Галичині за часів Австро-Угорської імперієї 1857 р. так і Польщею - в 1921, 1931 роках, населення було не змінним і становило від 2100 до 2200 осіб , з них більше половини або 59,2 % були – греко-католики, 39,4 % - римокатолики , решту становили інші .
Перепис населення 1939 року засвідчив, що в селі в 592 господарках мешкало 2368 чоловік. Наступні переписи, проведені у 1959, 1970 роках по зібраних даних майже не відрізнялись, на цей час збереглися дані про чисельність , що становило 2955 осіб. Вже у 2006 році воно досягло свого піку і становило 3150 чосіб.
До 1939 року на Вороняках діяв один з найбільших у цій окрузі (Золочівському районі Тернопільської області) тартак теперішня споруда Лісоторгового складу, його власником був польський жид прізвище нажаль невідомо , до складу тартака входили 2 гатери (пилорами) і 3 млини. Працювало на цьому виробництві більше 100 осіб здебільшого це вороняцькі мешканці. Власник мав укладені договори з власниками лісів (бучин) звідки привозили могутні буки. Буки таких розмірів розрізали тільки у Вороняках, після розробки деревини її парили та вантажили на вагони (на тартак вели залізничні колії) і відправляли до Польщі та Англії.
Багато мешканців Вороняк працювали також на Пекарні війскового гарнізону, що поблизу залізничного вокзалу, вже тоді вони знали секрети цієї справи випікаючи хліб під назвою КОМІСЯК, його не було в місцевих склепах, бо відправляли хліб лише військовим всього гарнізону, інколи місцеві вороняцькі школярі , котрі відвідували Рідну школу у Золочеві отримували (шматок хліба перекидали через паркан) подарунки від місцевих пекарів. Збереглися відомості про «Тартак» , як про осередок перших передвоєнних страйкових комітетів, там після націоналізації організовувались місцеві зібрання, в конторських приміщеннях проводились вибори делегатів на державні збори де обговорювалось питання про приєднання Західної України.
Першим головою сільської ради був Пастушок Петро Степанович (радний , секретар солтиса., голова страйового комітету- письменний українець) – обраний у вересні 1939 року на загальних зборах мешканців Вороняк , у Корніковського в стодолі . Приміщенням для сільської ради слугувала одна з кімнат приватного помешкання голови.
Якщо цікаво далі буде...... В такій редакції публікується вперше есклюзивно для Вашого сайту