Skip navigation.
Головна

Історія Золочівщини

Історія Золочівського краю

В промінні сонця місто сяє,
немов окраса золота,
і в цьому сяйві оживають,
давно загублені літа
.

Л. Воловець

Галереї: Золочів сьогодні

Золочівський край на Львівщині - золота земля Галичини. Старовинне місто Золочів розташоване на схід від Львова, на берегах річки Золочівки, притоки Західного Бугу.

Історія Золочівської землі сягає в глибину століть. Лише сивий Буг та гори, що оточують його, пам'ятають той час, коли в цій місцевості осіли люди. Археологічні розкопки 1962 р. свідчать про те, що вже у період раннього заліза (УІП-УІІ ст. до Р. X.) на цих землях існувало поселення. Перша згадка про Золочів датована 1427 роком.

Сучасний герб Золочівського району

І виросло воно на перехресті торгових шляхів - із Коломийських і Долинських солеварень на Волинь і Литву, та зі Львова через Глиняни на Броди і Тернопіль. Зручне розташування сприяло тому, що село швидко стало містом – важливим торговельним центром Західного Поділля.

Середньовічний Золочів - це замок-фортеця, що займала важливе місце на передовій оборонній позиції Львова. Власниками міста були: Струмило, Собєський та інші. До міста вели чотири брами: Львівська, Білокамінська, Тернопільська і Залозецька, які берегли й охороняли його.

Золочівський замок - пам'ятка архітектури першої половини XVII ст.

Кожен крок по землі Золочівщини - хвилююча зустріч з історією, легендою, правдою. Серед руїн старих замків, фортець, віднайдених городищ, уцілілих храмів озивається до сучасників дух гордості та слави.

А найважливіші віхи історії Золочева відображені в пам'ятках архітектури та мистецтва, що зачаровують, закарбовуються в душі та пам'яті, творячи вічно живий образ невмирущого народу. Серед них досі збереглись дивовижні шедеври - поеми в камені: житло-двір (Будинок убогих), Золочівський замок, храми св. Миколая і Воскресіння, костел Успення Пресвятої Богородиці.

За історичними джерелами, середньовічний Золочів мав довге передмістя з дерев'яними будинками, розташованими між горбами та навпроти озера, і лише два храми - український та вірменський, що були кам'яними.

Упродовж століть золочів'яни обороняли свій край, а в роки ворожого поневолення зберігали в серцях дух незламності та волі.

... На нього йшли татарські орди,
Аби перетворити в тлін.
Воно ж воскресло вільне й горде,
Мов птах - із попелу, з руїн...

Л. Воловець

На теренах Золочівської землі, насправді, переплелися століття. Давньоруська твердиня - літописне Пліснесько (15 км на північний схід від Золочева) вкарбоване в національну історію і вперше згадане в "Слові о полку Ігоревім'' Пліснеськ був західною столицею антів, яких обґрун­товано вважають першими історичними предками українців. Пліснеськ, як укріплене місто, іс­нувало в часи Бусові (Божа). Року 1185 відбувся похід новгород-сіверського князя Ігоря Святос-лавича на половців. Саме цей похід був основою до написання "Слова о полку Ігоревім'.' І в цьому творі згадано Пліснеськ у зв'язку з війнами Буса (Божа). "Всю нощь с вечера будови врани в взраяху Пресньска на баяни, беша дебри Кисаню'.' У "Слові" згадано сон великого ки­ївського князя Святослава, якому снилося "всю ніч з вечора, що бісові ворони гралися у Пліснеську на болоні'.' Дослідники вважають: "що це може бути розповідь про нещасливу смерть антського воєводи, який загинув на цих землях разом з дітьми і боярами'.' Повість розповідає про цю грізну, трагічну картину побоїща на землях Золочівської округи і крик знавіснілого вороння. Тож, мабуть, невипадково до сьогодні збереглася назва горбогір Вороняки.

Містечка-фортеці Гологори, Білий Камінь, Сасів, Олесько і Підгірці, близькість Золочева до Львова і Звенигорода, засвідчують про давнє історичне минуле нашого краю, яке сягає часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

У сиву давнину на місці Золочева існувало легендарне місто Радече, що було зруйноване ворожими набігами на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, ховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житла, вимощували дороги, забиваючи в болото дубові палі. За переказами, саме на цьому місці, посеред мальовничих пагорбів золотої землі, з'явився сучасний Золочів. Підтвердженням цього є те, що коли на поч. XX ст. у місті прокладали водогін, то у торфовищі знайшли дорогу з дерев'яних колод.

...Коли знищене було Радече
І над Пліснеськом став чорний дим -
Виростало нове, молодече наше місто,
Що звемося ним.
Воно Золочів стало з віками...

Т. Кукурудза

Є декілька версій, якими дослідники пояснюють походження назви Золочів. Одні виводять цю назву від ланів пшениці, що золотим морем хвилювалась навколо поселення, інша - від торгового шляху, що пролягав через Глиняни - Глинянський тракт і в Золочеві злучався з дорогою, яка вела на Тернопіль і Галич. Цей торговельний шлях, можливо, і став основою назви поселення Злучів, а згодом і міста Золочів. Із часом його назвали татарським Чорним шляхом, що починався від Галицької брами у Львові, яка була там, де сьогодні сквер, у якому стоїть пам'ятник королю Данилу. На цьому шляху татарські орди з'являлись дуже часто і несподівано. Набігали на села, грабували, палили, забирали в ясир. Страшна, трагічна дорога, що пролягала Золочівською зем­лею, залишила в пам'яті золочів'ян назву однієї з околиць - Шляхи.

Цей торговий шлях вплинув на розбудову Золочева. Інтенсивно розвивалась торгівля, збіль­шувалась кількість купців і ремісників, зростала чисельність населення. Документи 1493 р. зас­відчують, що місто було митною станцією, важливим дорожнім пунктом. Власники Золочева вміло господарювали та збагачувались, і вже 1441 р. одержали привілей на заснування міста, що стало одним із центрів торгівлі та ремесла.

Багата і щедра земля, мальовнича природа, численні ставки та озера, црозорі та красиві річки, цілющі джерела вабили багатьох. У ХУ-ХУІ ст. Золрчівський край жив традиційним життям. Міцна любов наших предків до рідної землі, на якій вони жили, наполегливо працювали і завзято боронили її перед ворогом, надихала їх споруджувати будинки, засівати ниви, виховувати дітей, молитись у храмах та зміцнювати оборонні межі міста.

Тоді Золочів був оточений валами і ровом, захищений фортецею на пагорбі. Року 1523 місто одержало Магдебурзьке право, що дало йому вищий ступінь господарського та адміністративного правління.

Року 1532 Станіслав Сененський продав Золочів з навколишніми селами Андрієві Гурці. З метою кращого економічного розвитку міста, А. Гурка звільнив його населення від сплати податків на 14 років.

Саме в цей період активно розвивалися торгівля, ремісництво, зростала чисельність населення, споруджували будинки, поліпшувався добробут.

Утім, страшним лихом для міста і краю були часті турецько-татарські набіги. Року 1575 такий напад спричинив страшне спустошення Золочева. У місті залишилось всього 147 будинків і.735 жителів, а 1579 р. татари напали вдруге і майже дощенту знищили його.

... Не раз котилася навала,
По ній лишалась тільки тлінь.
Та місто щораз воскресало,
Для нас, грядущих поколінь.

Л. Воловець

Зазнаючи поневолень та гніту з боку ординців, населення Золочівського краю, як і всієї України, піднімалось на боротьбу за своє національне і соціальне визволення. Особливо у роки Хмельниччини (1648-1654). Тоді хвиля козацького руху пронеслась і через Золочівщину

...Як ворог нищив нас завзято
У давні, зболені віки,
Тоді твої сини завзяті
Ішли в Хмельницького полки.

Л. Воловець

Але життя тривало, золочівські землі інтенсивно заселялись, місто розбудовувалось, ніби очікуючи свого нового оборонця.

Наприкінці XVI ст. Золочів перейшов у власність Собєських і належав їм півтора століття. Цей період був справжнім золотим часом для міста. Під захистом можновладних господарів Зо­лочів розбудовувався, примножувалась його слава. Місто було одним із центрів розвитку науки і мистецтва, культури української, польської та єврейської; розквітали ремесла і торгівля. У цей час закладали і будували нові храми, будинки.

Ці споруди зводили за останнім словом тогочасної містобудівної науки і техніки, за проектами найкращих фахівців європейського зодчества, руками місцевих майстрів. Саме за родини Собєських у місті збудували новий замок-палац - унікальну пам'ятку архітектури, яка і сьогодні вражає своєю красою, розкішшю і обо­ронною могутністю. Поряд із королівською резиденцією квітне розкішний сад, разом із замком творячи багатий палацовий комплекс.

Щоб пожвавити економічний стан міста, поліпшити добробут населення, Ян Собєський поселив у Золочеві вірмен, які мали свою громаду і магістрат. Торговельна діяльність вірмен приносила містові великі прибутки, за що власники звільнили їх від сплати податків на 20 років.

Із родини Собєських походив король Польщі Ян III. Саме під його проводом 1683 р. були розгромлені турки під Віднем.

Велика пожежа 1691 р. знищила дерев'яний Золочів, а 1705 р., у роки Північної війни, місто спустошили шведи. їхній руйнівний напад суттєво підірвав економіку міста і, щоб пожвавити економічний стан Золочева, королевич Яків надав привілей на збільшення кількості ярмарків. Відтоді місто розвивалось як великий торговий центр із крамницями українських, вірменських, польських і турецьких купців.

У XVIII ст. Золочів успішно розвивався, був одним із центрів ремісничого виробництва. У місті було створено низку цехів, у яких працювали ремісники 20 спеціальностей: ковалі, гончарі, бондарі, слюсарі, столяри, кравці та інші. Збудовано тартак, цегельню, скляну гуту, шахту для видобутку мармуру, а в Сасові - папірню.

Від 1772 р. Золочів, як і вся Галичина, опинився у складі Австро-Угорської імперії. Під австрійською владою він мав кращі умови для розвитку.

Дахи Золочева зимою

Року 1782 до Золочева з Бережан перенесено окружний уряд, і Золочів став центром округи. Цей статус центру Золочівського краю зберігся і донині. Австрійський уряд поступово вводив нові зміни в міському керуванні. Економічні реформи, ефективна праця, якісна продукція, широка купецька діяльність зі збуту товарів на ринках Галичини дали позитивний результат. У місті споруджували нові будинки, промислові підприємства, розвивалися освіта і культура.

XIX ст. особливо пам'ятне для Золочева. Року 1871 залізнична колія з'єднала Золочів зі Львовом. Введення в дію залізниці прискорило економічний розвиток краю.

У роки Першої світової війни золочів'яни активно долучились до національно-визвольної боротьби у складі легіону Українських Січових Стрільців.

Минулі століття характерні для Золочівського краю яскравими сторінками культурно-освітньої діяльності, активним політичним життям. Формувалась національна свідомість його жителів, розвивались освіта, культура, зростала чисельність інтелігенції. Серед них особливе місце нале­жало нашому краянинові, священику, відомому поетові, громадському діячеві, просвітителю, зачинателю нової української літератури на західноукраїнських землях Маркіянові Шашкевичу. Геній думки і слова народився у с. Підлисся на Золочівщині. Діяльність М. Шашкевича і гуртка "Руська трійця'' який він очолював, були спрямовані на збереження та розвиток самобутньої культури західноукраїнських земель у нерозривній єдності з культурою всього українського народу.

... Підлисецька горо Біла,
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу.

М. Шашкевич

Року 1911 на Золочівщині урочисто відзначили століття від дня народження Маркіяна Шаш­кевича. 6 листопада цього ж року відбулося посвячення величного пам'ятника Маркіянові Шашкевичу на Білій Горі біля с. Підлисся. Ініціатором спорудження пам'ятника було товариство ім. М.Шашкевича в Золочеві. Для будівництва пам'ятника було створено оргкомітет, у пресі публікували оголошення про збір коштів на його будову. Гроші надходили з усієї Іаличини. Цей пам'ятник, споруджений у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті, - символ прагнення народу до визволення і волі.

Також 1911 р. Золочів відвідав Іван Франко. Його приїзд - історична подія в житті нашого міста. В актовій залі Народного дому І. Франко читав свою знамениту поему "Мойсей''.

Навесні 1914 р. у Золочеві відбулося ювілейне Шевченкове свято, а в серпні - вже традиційне святкування роковин М. Шашкевича на Білій Маркіяновій Горі, які мали надзвичайно великий вплив на формування національної свідомості жителів краю. Тоді у місті було створено товариство "Просвіта',' "Рідна школа" та інші громадські організації.

Упродовж сторіч золочів'яни вели наполегливу боротьбу з різними загарбниками за свої права і незалежність, за свою землю. Отож, вони щиро вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки в листопаді 1918 р. Листопадовий чин у Золочеві очолив сотник 35-го австрійського полку Гнат Стефанів. Від 1 листопада 1918 р. до липня 1919 р. на території Золо-чівщини функціонувала влада ЗУНР. Повітовим комісаром Золочівського повіту був адвокат Михайло Балтарович, а комендантом - сотник Ілько Цьокан.

У грудні 1918 р. для оборони території повіту була створена четверта Золочівська бригада УГА.

Із Золочівщиною пов'язані імена видатних державних і військових діячів, що брали активну участь у національно-визвольній боротьбі та визначали тогочасну українську політику: Євгена Петрушевича - Президента ЗУНР Василя Панейка - секретаря закордонних справ ЗУНР і колишнього редактора щоденника "Діло"; Миколи Тарнавського - головнокомандувача Укра­їнської Галицької Армії.

Упродовж 1919-1939 рр. у Золочеві вирувало суспільно-громадське життя, активно працювали численні українські організації. Місто прославляли релігійні та політичні діячі, талановиті вчені, досконалі майстри пензля і слова. Серед них можна виокремити священика Степана Юрика, адвоката Теодора Ваньо.

Чорного вересня 1939 р., зі вступом Червоної армії до Золочева, почалася радянізація краю, яку перервав напад німецько-фашистських військ у червні 1941 р., але яка продовжилась з приходом радянських військ у липні 1944 р.

Воєнні та повоєнні роки на Золочівщині супроводжувалися масовими репресіями і депортацією українського населення. Німим свідком сумної і трагічної сторінки історії краю є замкове подвір'я, орошене кров'ю багатьох сотень галичан, які загинули від рук катів НКВС. Цвіт укра­їнської нації сьогодні спочиває на міському цвинтарі.

Від 1942 р. в околицях Золочева, у навколишніх лісах, воювали загони УПА. Героїчна боротьба з окупантами за волю і незалежність України назавжди залишила в пам'яті золочів'ян імена патріотів Золочівщини: головнокомандувача УПА Василя Кука; членів ОУН Ірини Кілярської, Ірини Захарчук, Ангеліни П'ясецької; крайових провідників УПА Василя Бєлінського, Петра Малиновського, Романа Кравчука, Осипа Безпалька та багатьох інших.

У другій половині XX ст. на Золочівщині спостерігався поступальний розвиток. Виникали нові промислові підприємства, розвивалось сільське господарство, помітно підвищувався добробут населення, будувались школи, дитячі садочки, заклади охорони здоров'я, культури, багатоквар­тирні житлові будинки, зростала чисельність мешканців краю.

Роки перебудови послабили тиск тоталітарної системи. Наприкінці 1980 - на початку 1990-х рр. золочів'яни активно підтримали українське національне відродження. У Золочеві виникли перші осередки товарист­ва української мови ім. Тараса Шевченка "Просвіта" та Народного Руху України, які очолювали національно-патріотичні сили Золочівщини. Численні мітинги, перезахоронення жертв сталінських репресій, вша­нування пам'яті Січових Стрільців, воїнів Української Повстанської Армії і багато інших акцій відбувались на теренах краю в роки відродження державності України.

Сучасний Золочів в проміннях сонця

Із приходом до влади Президента Віктора Януковича, і в Україні загалом, і на Золочівщині зокрема, помітні зміни на краще. Розвивається про­мисловість краю, сільське господарство, запроваджуються нові вироб­ництва, де успішно застосовують новітні технології. Зводять новобудови, ремонтують автошляхи, закінчується газифікація населених пунктів ра­йону. Золочівщина стає привабливішою як для туристів, так і для інвес­торів. Сьогодні тішить, що Золочів оновлюється, розбудовується, набуває рис сучасного європейського міста з неповторним українським обличчям.

Стоїть задумливо й велично
Це місто давнє й молоде.
Його майбутнє владно кличе
У сьомий вік вже місто йде.

Л. Воловець

Стефанія Швець,
секретар оргкомітету етнофестивалю